По морю, по морю (за мотивами оповідання Богдана Чехута)

Друзі, а ви знаєте, як виглядали мандрівки Карпатами 100 років тому? Метою цього проекту є відтворення мандрівок пластового гуртка, яка відбувалася близько ста років тому і викладені в збірці оповідань Богдана Чехута "Рідними плаями".

Ми спробуємо показати як виглядав маршрут мандрівників на сучасних картах, відслідкуємо, які елементи ландшафту та інші місцеві особливості збереглися до цього часу, а які втрачені. Запрошуємо прочитати наш пролог і обов'язково саме оповідання, яке написане в легкому сатиричному стилі і на декілька хвилин перенесе вас у часи безтурботної молодості пластунів 20-30-х років. Зверніть увагу, що оповідання побудовані на реальних подіях та з мандрівками, що відбували учасники пластового куреня "Червона Калина". Усі персонажі вказані в оповіданнях також є реальними. Зокрема у оповіданні "По морю, по морю" та "Еліда" ви можете  зустріти згадки пластуна на псевдо "Баба". Саме так зверталися до майбутнього провідника ОУН друзі в рамках Пласту. І можливо відкриєте для себе іншого Степана Бандеру.

У спогадах пластуна Богдана Чехута є розповіді про їхні пластові поневіряння горами та річками в 20-30 роках XX століття. В оповіді "По морю, по морю", розповідається, як вони планували сплавитися від Шибеного озера на дарабах (плотах) до с.Кути по р.Черемош. Проте небезпеки та авантюри змінили їх план, то ж вони замінили походом свій сплав. Цікаво в цьому поході те, що їхні дві групи мали зустрітися в Буркуті. Одна група з Микуличина мала пройти до Говерли і далі по хребту спуститися в Шибене до тодішнього озера. Це приблизно такий шлях як на мапі нижче:

В ті часи ці гори мали менше стежок та зовсім не мали маркувань на маршрутах. Проте була залізниця до Заросляка. Якщо зараз проходити тими краями, то можна заглянути на старий австрійський цвинтар біля Говерли, а на спуску з Попа Івана, звісно, заглянути на озеро Марічейка.

 
А інша група мала туди дійти через Запрутські Горгани до Черемоша, звідки вже вверх по долині річки мали піднятися до того ж озера.

Для багатьох буде здивуванням те, що на хребті між Рокитою та Лисиною Космацькою, зараз є нафтові свердловини. А в самому Микуличині можна заглянути в каньйон, в якому знімали фільм "Довбуш".
В нинішній час, наші походи стали простішими через брак часу. Проте такі авантюри та довгі походи - це, мабуть, мрія кожного туриста який працює повсякчас в офісі.

Каньйон в Микуличині

Нижче подаємо текст самого оповідання:
Посилання на книгу знайдете тут

ПО МОРЮ, ПО МОРЮ

Присвята "Чорноморцям"
 

Якщо бажаєте викликати в „чорноморця”' поганий настрій, то скажіть, що вмісте плавати. Якщо хочете розсердити його, то скажіть, що ви відбули водну мандрівку. Якщо ж хочете розлютити  його так, щоб "чорноморець" забув про восьму статтю пластового закону, то скажіть, що ви плаваєте, відбули води у мандрівку i вже перед 1927 р. таборували на воді. Ого! Тут ви попали на слизьке — напевно почнеться словна баталія, а то й до бійки, чого доброго, не так далеко.

 "Чорноморці", бачите, моряцький нарід, вони заздрісно бережуть свої привілеї. У цілому світі нема, мабуть, більших водяних шовіністів, як вони. Тому ще за давніх часів, удома, склали ми з Бабою таку сміховинку: "Англієць питається: — "Яка це вода, солона?" Значить — англійська!  А "чорноморець" питається: — "Яка це вода, плитка?" Значить — "чорноморська"! 

Не думайте, що ми, може, ворогували з ними! Hi, навпаки, жили незвичайно дружньо, по-братерськи, як i слід добре вихованим пластунам. Але ... завжди знайдеться маленьке "але"! "Чорноморці" безсовісно й безсоромно перемовили до себе знаменитого й расового з крови й кости стриянина, Мантка. Ну, скажіть, чи це чесно? Мало того, завдяки Манткові почали нас бити в кошівці. А цього вже забагато! Бити нас нашим таки вихованцем, на якого ми стільки надій покладали!.. Отож, де тільки було можна, кидали ми камінчики в чорноморський городчик. Не раз, бувало, тільки закінчимо обід в Академічному Домі, вже з-поза стола зизують на нас чорноморські апологети, Мариська й Ляляшко. I починалося .. 

- Чи то правда, що до появи „Чорноморців” люди не знали мореплавства? — наївненько цідив крізь зуби Баба.

- Без сумніву! — вибухав Ляляшко.

- Значить, yci великі мореплавці — це "Чорноморці"?

- Так!

- I Колюмб?

- Певно!

- I Фенікійці?

- Ясно!

- I праотець Ной?

Авже ж, це типовий "чорноморець", — гарячився Марисьха. На те Пінка, Лісовий Чорт:
- Ну, а що ж ти скажеш, що небіжчик прародич таки добре любив потягнути винця, га?
"Чорноморці" аж присіли. Але вже за хвилинку Мариська знаходив викрут: 

- Не зanepeчyю, але він деякий час (i caмe тоді!) належав до "Лісових Чopтів".

 "Чopнoмopці" звертали на себе увагу своїм відмінним стилем, своїми беретами, одним словом — хорували на opигінaльнicть. Отож, прозвав ïx Баба "пластовим гуляйполем" a6o "отаманщиною", а ïx курінного — батьком Махном". Коли ж навесні 1930 р. вони посвячували на ставку "Світезь" у Львові свою першу мoтopівкy, склала ми на ïx честь таку пісню (співати під мельодію „Ой, поїхав Ревуха”).

Ой, поїхав батько Махно
По Дністрі гуляти,
Роздобув десь душогубку,
Взяв мoтop на рати.

 
Грай море, Чорне мope,
Нехай живе гуляйполе, гей!
Гуляй поле, батько Махно,
Отаманщана!

Одягнувся батько Махно
У френч краски кгаки,
На голову надів берет,
Не забув й краватки.
Грай мope ... i т. д.

Ще й свастики батько Махно
За те дослужився,
Що мало раз серед броду
В Дністрі не втопився.
Грай море... i т. д.

Отак собі батько Махно
По Дністрі гуляє,
Яро човен тягне шнуром,
Ойґен попихає.
Грай море... i т. д.

На жаль, незабаром Пласт розв'язано, а незвичайна пісня не здобула co6і популярности i призабулася. Даремне будете шукати ïi у пластовому співанику...

 Але, до peчi. Вступ вийшов задовгий, а тим чacoм я хотів тільки увіковічнити на папері наші таки стрийські моряцькі подвиги, щоб слава не пропала, бо ж i ми плавали!

На весні 1923 р. заложив Старий Цик у Добрянах автономний пластовий гурток. У нашому П'ятoмy Курені він дістав порядкове число "п'ять" i назву "Бібр". Мала це бути спроба "Селопласту", а також водного пластування, бо гурток рішив власними силами збудувати човен. Сказано — зробпено, човен дійсно з'явився, "бобри" човен збудували. На жаль, "бобри" — це передвісники "косарської" ідеології, яка в пізніші роки зацвіла таким буйним цвітом. Тож, як прийшла косовиця, заміняли весла кocaua i гайда в луг. А на воді держалися свого, таки добрянського 6epeгa. Далекі обрії ïx не манили. Paз тілька, мабуть, переплили на верчанський бік, але про це були суперечні й неясні вісті, що за них жадної відповідальности не беремо. Може!..

 У тому часі почав нaizi курінь видавати на цикльостилі часопис. На пропозицію Старого Цика названо цей часопис "СПЛАВ", що мало бути скopoченою назвою "С-трийський ПЛА-стовий В-існик". I знову назва моряцька, що без сумнівів свідчить про наш незвичайний потяг до води. 

3 моряцькими аспіраціями вступили ми в наступний 1924 pік. Під чac вакацій відбулася грандіозна, друга за чepгoю прогулянка „плаївців”, а в пляні тієї прогулянки була теж і водна точка. Біля Шибеного озера ми мали сісти на дарабу і стрілою промчатись ген, аж до Кут. Та сталося інакше. У Микуличині ми cтpінyли тернопільських пластунів, що вертатися з пластової зустрічі на Пиcaнoмy Камені. Вони розповіли нам, що пробувапи плисти дарабою, але ледве не потопилися, а частина ïx наплечників таки пропала. Старий Цик задумався. Він-бо, бачите, як відповідапьний провідник, мабуть, боявся ризикувати нашим життям, тож i попав на геніяльну думку: поставив коміть головою дальший плян нашої мандрівки. Спочатку бупо постановлено йти чepeз Говерлю, Шпиці, Пoпa Івана до Шибеного озера, а звідтам плисти. Тим чacoм Цик повів нас на Kocмaч, Косів, Кути i звідсіль вгору Черемошем до Шибеного. Хитро 6yлo зроблено, ніхто не міг дати докорів совісти, що не плив, бо ж дарабою проти течії не попливеш! I так ми тільки з дороги приглядалися, як униз рікою мчaлиcя дараби і як бравурні керманичі-гуцули змагалися з шаленою водяною стихією.

Якщо ж котрий із нас звертав допитливий погляд на Цика, а то й слівцем докоряв йому за те, що він нас позбавив таких переживань, діставав філософську відповідь:

- То єст трудно! 

Все ж i під час цієї пішохідної мандрівки не обійшлося без "водної"  пригоди. Ану, спитайте ще й тепер Дука, коли він у своєму житті найбільше наївся страху! Без надуми скаже, що на Шибенім озері. А було воно так. 

На Шибене ми прийшли вже смерком. Примістилися в порожній колибі дроворубів і гайда на воду! Глип - аж тут i невеликий сплав, прив'язаний до берега. Нашим хлопцям у те тільки й грай. Зараз ухопили замість весел кілька дрючків i тріюмфально виплили на середину озера. Місяць уповні замінив спокійне плесо води у срібне дзеркало. Щось до серця підступало, за душу брало. Із Дукової мандоліни поплили тужливі мельодії. 3 глибини серця старався Дукові підтягати своїм архифальшивим голосом Крокодиль. Орися розмріяно дивився на небо і зідхав, а Цик спльовував у воду і мимрив під носом:
- Тісно єст!
 У такому романтичному настрої хлопці не запримітили, що до ïx серенади приєднався якийсь могутній aкoмпaніямент. Тільки згодом побачили, що досі нерухомий сплав чомусь сам від себе почав рухатися. Та поки розі6pали, що й куди , сплав уже "повною парою" прямував до заставок, де наших очайдушних  "мореплавців" ждала не минуча смерть...  Доглядач греблі - "клявзи", поляк, мабуть, навмисне підняв заставки, i загачена досі вода з несамовитим ревом ринула вниз. 

Ну, й почалося! 3 ycix сил гребли хлопці дрючками - де там! Не бере! Тонкі дрючки не давали належного опору воді. Тоді Дуко в почутті найвищої відповідальности почав гребти своєю гордістю, яку так старанно оберігав - своєю новою мандоліною! Йому старався помагати Крокодиль, гребучи пластовим капелюхом. Чи це помогло, я не певний, але досить, що сплав якось спам'ятався, сповільнив pyx, а далі почав зміняти курс у нanpямі берега.

Тoгo caмoгo року, після закінчення прогулянки "Плаївців", ми виплили вже дійсно на широкі води. Отож, вертаюся з мандрівки й oчaм не вірю: на подвір'ї батьківського дoмy застаю... величезний човен, а біля нього радісного Юзика. Я навіть наплечника не скинув:
- Що це таке, Юзику?

 I Юзик почав розповідати, як то стрийські студенти дали збудувати оцей човен i вирушили в дорогу. Куди? Bідoмo куди — до Заліщик! 3 великої протекції взяли з собою його, Юзика, що згодився бути ïм за пocлyгaчa й кашовара. (В ім'я історичної правди треба ствердити, що мiж ними був теж наш Слонь!). Але дуже швидко охолола у стрийських паничів моряцька гарячка. Важкий, на чотири пари весел "Гaмaлiя" з труднощаии ворушився на мілинах, дуже чacтo доводилося його пхати. Весла були затяжкi для незвиклих рук. Toмy то, замість до 3aліщик, доплили ледве до... Жидачева, а там покинули човен i почимчикували на залізничу станцію. За ними нaвздoгін пoмчався Юзик.

- А що з човном? 

- Нехай його лихо бере! 

Юзикoві прийшлa до голови геніяльна думкa: — Слухайте, панове! Подаруйте "Гамалію" Плacтoві!

 - Згода! 

Щасливий Юзик заметушився. Найняв десь кількоро людей і підвoдy (де вiн грошей на це набрав?) i завіз човна на подвір’я мого батька в Іванівцях. Отак зовсім нecпoдівaнo став наш П'ятий Kypінь власникои другого човна, та ще й якого! 

Ми з Юзиком виpішили, що ще до кінця вакацій відбудемо водну мандрівку. Повідомили Стрий, Добря- ни, почали підгoтoвy. Дlло пішло. За кілька днів наійшов Старий Цик i Корба-Дацко з "Бобрів". За ними, без сумнівy, вже була деяка моряцька традиція. Цик привів хлопця Юрця, який, щоправда, не був пластуном, але урочисто побожився вступити до Пласту по вакаціях. Був дуже тихий (його голосу ніхто й не чув і мускулистий, товариство вирішило його прийняти, як надзвичайного члена. Прибіг тахож Мелько, який з верчанського берега не раз тужливо приглядався до мopcькoï бравури "Бобрів".  До нас приєдналися два зoлoчівцi, Осип і Бодьо (до peчi, вони обидва пізніше служили в "Чepвoній Kaлині”, а Осип навіть дослужився пpізвищa Дараба за свою моряцьку відвагу). Отак сформувався морський гурток, що відбув, мабуть, перший в історії нашого Пласту "водний табір". Був це таки справжній табір, бо мав до цього всі основи: тип гуртковий, приміщення - "єґoмocцeвa" стодола в Іванівцях, пристань — гирло річки Тарнавки, командант — Старий Цик, інструктор мореплавства — Юзик, час тривання — один тиждень, від 17 до 24 серпня 1924 р. Порядок зайнять: руханка, спільна купіль, наука плавання, веслування, піонерські зайняття біля човна, сиґналізація, поміри "на око", копаний м'яч i т. ін. 

Не 6yлo тільки таборової кухні, 6o для всіх таборовиків варила моя мама. Ми xi6a дров нарубали а6о води принести. Зате додаткові вітаміни заготовляли на власну руку з багатих дарів приходського саду. Та на мaндpiвці варили ми таки самі. 

Щоб ще більше підкреслити пластовий характер наших зайнять, додам, що щоденними гістьми на чардаку "Гамалії" були дві стрийські юначки, чорнявенька товаришка Іванка та білявенька товаришка Зоня, для яких сердега Юзик "двоївся і троївся" у своїй моряцькій ревності.

 
Але saчнiм "з кінця". "Гамалія" на сонці трохи розсохся, i передусім треба було його смолити. На при- ходськім подвір’ї запалала ватра, над якою Юзик з повагою старозавітнього жреця мішав розтоплений тир. Несаиовитий cмopід доводив до млостей не тільги залогу човна, але ycix пожильців приходства. Та чoгo людина не стерпить заради великої ідeï!

Решта таборовиків під проводом Старого Цика затикала клоччям більші щілини й заливала тиром. Го- тово! Тeпep — моряцький виряд. Кіл i линва прив'язувати а6о тягнути човен, велика сокира, лопата, джаган, кaзaн, відpo, черпаки, навіть в’язка дров на всякий випадок. Не згадую про особистий виряд кожного, пpo аптечку тощо — це самозрозуміле! Згадаю тільки про харчові припаси, що ïx знавець ділa Старий Цик у порозумінні з моєю мамою заготовив у приходській коморі. 

Добрянський "бiбp", що свої зуби з'їв на воді, передбачив теж морську недугу. Тому й склав спеціяльне "меню" з таких продуктів: барильце насолених огірків, діжечка квасного сиру, кілька сільських житніх разовик хлібів, мішок винних яблук, чaй i цукор. Вce! Аж дивно, що ще й досі цієї дієти не опатентували в мореплавстві. 

На самого Cпaca, 19 серпня 1924-ro року, до схід сонця покотили ми "Гамалію" до ріки. Важка це праця травами котити човен на валках! Та все має свій кінець. Ще один крок, ще одне "гей, pppyп!"  -  i неповоротна потвора легесенько й безшумно посунула по плесі. Гyppa! Старий Цик (він же капітан!) маєстатично став на переді човна, Юзик з уваги на найбільший досвід сів при кермі, а cipa решта — при веслах.
 I почалися "пepші кроки" на воді. Кожний хотів бути якнайкращим, якнайбільшим фахівцем, коротко — проявити себе. Миттю піднялося вгору шість весел, але замість гармонійної згоди в pyxax почалося між ними безрозбірливе взаємне лупцювання. Юзик нелюдським голосом верещав вказівки, як гребти, йому помагав, як умів, Старий Цик з переду човна. Сколочена вода струменями заливала розгарячених гребців, а човен — стояв на місці, нерішено похитуючись на всі боки... 

- То єст трудно... - зідхнув Цик. 

Aлe метушня тривала тільки момент. Незабаром хлопці підхопили ритміку веслування, i неповоротний досі човен рівненько поплив по кришталевих водах Стрия. Тут Юзик почав свої штуки. Човен витворяв чудеса повороткости, покірно мов дитина, слухав порухів керми. Ми всі тільки очі витріщили, нема що -  Юзик, хоч i невеличкий ростом, великий моряк! 

- Тісно єст! — замість похвали процідив Цик. 

Цілий ранок зiйшов на науці веслування . А по Службі Божій та святковому обіді вирушило ціле при- ходство та ще й випадкові гості до пристані.

 На "Гaмaлiï" ждав уже Юзик. Його просто не можна було пізнати. Одягнений у найбільшу цінність своєї ґардероби, червону copoчку, i ще червоніший, ніж звичайно, стояв спертий на кермy i хусточкoю вітав гостей. Ми почали займати місця. Перший скочив у човен, зовсім непрошений, великий чорний пес Hepo. А потім yce пішлo по старшинству й зa порядком. Було нас yсіx шістнадцять дyш і, звичайно, пес. 

- Рушаємо! — гукнув Юзик.

- Тісно, хлопці! — додав Цик.

 Гребці налягли на весла. Невигідно було веслувати при такоиу натовпі, але що ж? Треба було показати свою пластову вмілість. Човен рушив і кількасот метрів проплив швидко, а потім гов! — осів на мілині. Злазьте, шановні пластуни, пхати човна, бо ж "цивілі" в воду не стрибнуть! Гарівка! Знову глибінь, знову стрілою пливе човен, далі брід, i знову мілина, i знову двигай човен, аж oчi вилазять.

Найбільше подвизався  Юзик. Він завжди перший з бравурою й poзмaxoм скакав з човна, при чому бризками води обхпюпував дві свої сусідки-юначки, а ті в відповідь ніжненькиии голосами виявляли свій переляк і... подив. Отак борихалися пи майже три години. Завеликий таки був вантаж на нерівномірно глибокій  воді. Hapeштi за Волцневом висіли наші пасажири на беріг, радий-не-радий вискочив i пес, що тут прегарно себе почував. 

Сонце схиляється до заходу. Прощавайте, гості, ми самi рушаємо в дальшу мандрівку. 

Старий Цик на переді, за ним обернені назад три пари гребців, а при кермі - Юзик. Раз - два, раз - два, налягай на весло! Справно гребуть гребці, легко мчится з течією човен.

Уперед, усе вперед! Дорогоцінними самоцвітами мерехтить збурена вода, золотом горить у промінні заходячого сонця плесо ріки. Де-не-де сходиться перелякана чайка, часом стрепенеться в воді рибка. Обабіч стрімкі бурi береги, вгорі небо, під нами — вода, за нами — вода, перед нами — вода! Простір! Розкіш! 

Та всюди мусить бути "але" , всюди чортик утне свого носа. Отак i з нами. Як на перший день, доволі вже нагреблися, доволі наколихалися — i то потилицею до переду. А ще й той тир вонючий! От, почало, почало млоїти, до серця підступати... Правду сказати, не устояв перший я. 

— Цику, — кажу, — друже єдиний, кінець мeнi приходить, з корінням дyшy рве!.. 

А Цик пoвaгoм i ділово — тиць мені довжелезний огірок: — На, їж, воно зараз поможе. 

Немов яка цигара, стирчить із рота огірок. А я ccy, підгризаю потрохи, зубами придержую, бо ж у руках весло, гребти треба. Подолав я огірка — та де! Ще гірше робиться! Тоді Цик мені пригорщу сиру в рот, мовляв, сиром заткай, немов рукою відійме!.. 

Та не довелося вже зазнати чудодійного діяння квасного сиру... Бурею-вульканом заклекотіла моя плас- това утроба, а пpoзopy воду далеко-далеко залила лявіна з недоїдженого сиру й цілющого огірка. Випало й весло із ладу... 

По-різному сприйняли моє страждання дpyзi. Ti, що ще сяк-так держалися, почали кепкувати, однак ті, яким теж страждання було близьке — понуро мовчали. Та на сумні роздумування не було чacy. Треба було знову братися за весло, бо чepeз мою відсутність постав xaoc у корабельній машині. 

Добряга Цик не переставав піклyвaтиcя мною. До рота мені вкидав чac від чacy то кycoчoк кислого яб- лука, то шматки житнього хліба. Їж, жуй, затикай! Була вже темна нiч, як напереді човна радісно спо- вістив Цик: — Дністер!

 Похнюплені гребці налягли на весла, i "Гамалія" бравурно виплив з чистої тeчiï Стрия на каламутну воду Дністра. Тут ми зробили велике коло i знов заплили в гирло Стрия, щоб отаборитися на нічліг. Беpiг  у тому міcцi був плоский, укритий рінню, а трохи далі була лава чистенького піску. 

По-перше, ми притягнули човен до берега, забили кіл і прив'язали линву. За хвилину вже палахкотіла ватра, на триніжку висів казан, в якому варилася на чай річкова вода. Води зачерпнули з Стрия, все ж то чистіше... 

Тим часом у лозових кущах непомітно сховався Мелько... У другу сторону побіг страждати куций Бодьо. Решта мала невеселі міни. Одинокий Юрцьо — мов скеля. Такого й довбнею не доб'єш. 

Вечерю (хліб, i сир, i огірки, аякже!) залили мутним часм, а там i простягнулися спати. М'яко й тепло було на жовтому піcкy. I хоч від надмірно спожитих харчів у кожного роздувся шлунок (ах ці гнилички!), то все ж таки завдяки легенькому надбережному вітрові повітря в таборі було чисте. Ми спали під голим небом, накриті тільки мрякою, яка білою пеленою закутала ріку і наш маленький таборець. Добраніч!

 Я прокинувся з почуттям, неначе 6 щось тепле, мокре й шорстке пересувалося в мене по обличчі. У темряві стрінувсь я з допитливим поглядом якоїсь потвори, що виринула з мряки нам у головах. 

То був віл, один із стада, що ціле літо паслося в надбережних лугах. Схоплюватися не було можна, бо переляканий бик міг потоптати тих, що спали. Тому я поволі підвівся i аж тоді підняв сполох. Розбуджені мореплавці з острахом ствердили несподівану інвазію на табір. Коли віл-пробудник лизав мене по голові, другий безпардонно реферував мішок з яблуками, третій, радісно порикуючи, котив барильце з сиром, а четвертий — о, гope! — вже доїдав гордість i окрасу Юзикової гардероби, червону сорочку, що висіла недалеко на кущі лозини. Зчинилася метушня. Наші найменші, Юрцьо й Бодьо, спасалися "бігством" на човен, зате старша братія зрозуміла повагу хвилини та з бойовим окликом ухопила за весла. Почався протинаступ. Засоромлений aґpecop хутко вже втікав за паралелю.
Сіріло.
Старий Цик почав слідство, що й як. Не було сумніву - його вихованок Юрцьо, якого поставили на першу стійку (нехай, мовляв, хлоп'я привчасться) зapaз таки заснув i допустив до такоі ганебної aґpeciï.

 Докинули дров, роздули вогонь, загорнулися в "коци", сіли і... посоловіли. Бідолашний Юзик мелянхолійно обертав у руках кусок червоного рукава, останок з його прецінної сорочки. Кожному з нас було млісно від надміру огірків, сиру і гниличок. Коротко -  настрій "під псом". Згадали й мутний чaй з річкової води. I отой тир вонючий! Пpocмepдiв нам не тільки човен, але, здавалося, кожну клітину нашого тіла. (Про атоми тоді ще не говорили). Бррр! 

Рада в раду — що робити? Хотілося поплисти хоча під Журавно, де Свіча вливається в Дністер, але то так "далеко"...  А від весел вcі кості болять... I як потім плисти проти течії? 

- Вертаємося! — вирішив Цик.

- Вертаємося! — не без деякого полегшення повторили всі.

 Знову зварили чаю, під'їли хліба з сиром a6o з огірком, а там i зліквідували табір. Ще трохи поплавали по Дністрі (нехай після цього хто скаже, що ми на Дністрі не були!) i з болем серця подалися вгору Стриєм. 

Важко було пробиватися проти течії. Місцями треба бупо тягнути човен линвою з 6epeгa. Пізно по полудні добилися ми до нaшoï пристані. Bci були здорово втомлені, тож зараз по вечері лягли спати.

 Будимося вранці, а пo нашому Юрцеві зосталося тільки порожнє місце! Старий Цик ударив на тривогу, на всі сторони хотів розіслати погоню за пропалим. Та швидко заспокоїв його наш наймит, у якого панич-утікач допитувався, куди найближче до залізничнoï станції. 

- То єст трудно! — сказав Цик. — Як не пластун, то не пластун — дезертир та й фертик!

 А Юрцьо справді втік. Звичайно, до Пласту не вписався, навіть у сеньйораті не верифікувався, xoч до цього мав yci права. А ми всімох почали дальше таборування. 

- Тепер уже по весла сідай, годі отаманувати! — говорили хлопці Цикові.

 I Цик веслував. Тим часом вістка про човен сколихнула околицею. До Івановець плавом попливла не тільки довколишня молодь, але й старші шановні громадяни. Так нaчe б то сьогодні 6aчy ïx, милих гостей на чapдaкy "Гамалії" : панів учителів з Турад i Дем'янки, панну Любку, пана Остапа, пана Дзюня, пана Івася, товаришок Зоню й Іванку i ін., i ін. А великий ентузіяст молоді та всяких чудацтв взагалі, пан Лев, забув про свій ревматизм i про те, щo обов'язки таки дуже квапили його до від'їзду — плястром прилип до човна.

На чардаку забриніли мандоліни й гітари, поплили настроєві мелодії. 

Човник хитається серед води,
Плеще об хвилі весло ...

Юзик при кермі маком цвів. Де ж таки, така почесть, такі достойні гocті на човні, на нашому пластовому човні! А моя мама не спромоглася заготовити вдосталь кислого молока для такої громади ентузіястів води.
 На зиму примістили "Гамалію" під дахом "єґомосцевої" комори і поїхали в школу. 

 Ще два роки був pyx у пристані, ще два роки під чac ферій приходили до Івановець стрийські пласту- ни, щоб поплавати, повеслувати, намилуватись чарами водного спорту. До нас спонтанно пристали й сільські хлопці, між якими знайшлися ентузіясти плавці й веслярі, а далі теж футболісти, руховики, легкоатлети, лещетарі. Пішов "спорт у маси" в найкращому розумінні слова. 

У тoмy чaci трапилася нам нагода зробити на воді добре пластове діло. Улітку 1926 р. ринула нагло злива, а там i noчaлa прибувата вода в piчцi. Одного дня раненько до схід сонця збудили сільські хлопці постійну залогу човна, себто Остапа, Бодя і мене. Стрий виступив з берегів, піднялася й piчкa Тарнавка та й відрізала від суходолу стадо волів разом з пастухом. Треба поспішити ïм на поміч. Ми миттю вхопили за весла (весла були завжди напоготові у батьковій коморі) і - до ріки! Високо на каламутних водах Тарнавки гойдався "Гамалія". На щастя, прив'язь була досить довга, тож вода мoглa підняти вгору човен, а то був би пoтонув a6o ще гірше - зірвався з прив'язі, i тоді поминай, як звали... Один хлопець, перев'язаний линвою, пустився вплав до човна, відв'язав його від кола, i тоді ми притягнули "Гамалію" на cyxe. Сіли на човен, заклали весла i гайда на той бік! 

O6литі каламутними хвилями з ycix сторін, cyмно ревіли на маленькому клаптику cyxoï землі перелякані воли. Деякі стояли вже в воді. Поміж волами скакав несамовито на вcі боки до смерти переляканий заєць. Ми скинули одіж i почали заганяти волів у воду. Baжко coпyчи, з боязко виряченими очима, посувалася мaca важких туловищ вперед. Найбільший спротив ставили перші, однак задні лави силоміць спихали ïx у каламутні хвилі. Копи ж декільха волів почaлo нарешті плисти, без зайвого труду пішло у воду ціле стадо. То була прегарна картина, як неповороткі воли справно, xoч і не без проявів страху, перепливали pічкy. Тим чacoм заєць у найбільшій розпуці ускочив у човен.

 Перегнали ми волів, а до човна взяли пастуха, старого Степана Садоху. Та тільки раз ударили веслами, як старий зaпpимітив зайця i — замахнувся палицею. Я заступив коліном. 

- Не займайте, Степане, — кажу. Пacтyx видивився: — Чому?

- А тому, що заєць на нашому човні.

- Ну, то я його для вас заб'ю!

- Не в тому pіч! Бачите, заєць на нaшoмy чoвні екстериторіяльний.

- Га?

- Він так немов політичний емігрант — має право азилю...

- Як кажете?

Ми безрадно розклали руки. Ніяк не виясниш стаpoмy всіх добродійств міжнародного права i його пік- лування людиною. Не помогло тахож, що Осип блискуче провів філософічно-гуманітарне пояснення сьомої статті пластового закону: пластун є приятелем звірят i рослин. Старий Степан до решти збаранів i таки не зрозумів, чoмy "паничі" не дозволяють убити зайця... 

Тим чacoм човен причалив до берега, i перший вискочив з нього зраділий заєць. Поки старий успів махнути палицею, заєць noкaзaв тільки хвостик з "єґомосцевої" картоплі. 

I нехай мeнi після цього хто схаже, що заєць дурний! Старий Степан потеліпався за своїми волами. Пpo нас напевно думав, що ми ще не прочумалися зі сну а6о таки — не всі дома ... Але годі! Пaничi все мають свої "фаноберії". Пропав заєць! 

Нарешті, в 1927 році, настав для "Гамалії" великий день. Наші друзі з П'ятого Куреня під проводом Морт- ка вирушили — до Заліщик. Мортик навіть почав був друкувати в "Молодому Житті" опис тієї незвичайної мандрівки. Почав — тільки не скінчив. Він уже, бачите, навіть уже тоді часу не мав, право студіював! Все ж маємо надію, що цю мандрівку опише бодай на старості літ, 6o мандрівка варта цього!

 Із Заліщик вернувся "Гамалія" поїздом до Стрия.
А в 1928 році відбув свою другу й останню плавбу знову ж таки до Заліщик. Там його пластуни продали. Старий уже був транспорт, залізницею не "оплачувався". 

Великі "водні дні" нашої молодости скінчилися.

Так, друзі Чорноморці, ми таки плавали. Почали раніше від вас, плавали довше від вас, мабуть, i далі, як ви. Ми навіть за море раніше від вас заманджали.

 Не гнівайтеся — бігме, правда!