Буркут (за мотивами оповідання Богдана Чехута)
Друзі, метою цього проекту є відтворення мандрівки пластового гуртка, яка відбувалася близько ста років тому і викладені в збірці оповідань Богдана Чехута "Рідними плаями".
Ми спробуємо показати як виглядав маршрут мандрівників на сучасних картах, відслідкуємо, які елементи ландшафту та інші місцеві особливості збереглися до цього часу, а які втрачені. Запрошуємо прочитати наш пролог і обов'язково саме оповідання, яке написане в легкому сатиричному стилі і на декілька хвилин перенесе вас у часи безтурботної молодості пластунів 20-30-х років. Зверніть увагу, що оповідання побудовані на реальних подіях та з мандрівками, що відбували учасники пластового куреня "Червона Калина". Усі персонажі вказані в оповіданнях також є реальними. Зокрема у оповіданні "По морю, по морю" та "Еліда" ви можете зустріти згадки пластуна на псевдо "Баба". Саме так зверталися до майбутнього провідника ОУН друзі в рамках Пласту. І можливо відкриєте для себе іншого Степана Бандеру.
Цього разу спробуємо відтворити гілку маршруту, яка описана в оповіданні "Буркут" і, на нашу думку, є дуже цікавою. Бо розповідає про місце, якого ви зараз не знайдете ані на карті, ані фізично, а саме - про озеро Шибене. Загалом, згідно з тим, що можна прослідкувати в самому оповіданні, маршрут виглядав ось так:
Старт: село Явірник (Шибене) - Буркут - Шибене - озеро Шибене - Піп Іван - Шпиці - Говерла, куди далі пролягав маршрут в оповіданні не згадується, проте найцікавіше на цьому маршруті ми вже маємо.
Метою цієї мандрівки було село Буркут, точніше навіть не саме село, а джерело Буркут (по-гуцульськи "буркут" – джерело, яке бурчить з-під землі) - “природний сифон содової води”. Цілющі властивості буркутської води були відомі ще від початку 17 століття. Це джерело з мінеральною природно газованою водою було досить важливим. В 17 столітті сюди приїжджали багаті кутські міщани, щоби попити цілющої води і відпочити від міста. Наприкінці 19-на поч. 20 ст. - це досить успішний курорт, що активно приймав влітку “тлуми” людей. Тут були збудовані купальні заклади, бювети, санаторій і пансіонати, пізніше будувалися котеджі, завод, де розливали мінеральну воду і навіть існував військовий госпіталь. Часто на відпочинок і лікування в Буркут приїжджали і відомі люди, наприклад, Леся Українка, Климент Квітка, Іван Франко, Юзеф Коженьовський. Проте процвітання курорту було недовгим, вже у 20 столітті він почав занепадати, а в 2008 році, після евакуації населення під час повені , туди повноцінно жителі так і не повернулись, тому зараз - це закинуте поселення, де можна знайти хіба туристичний притулок.
Наступне цікаве місце - озеро Шибене. Водойма, якої уже немає.
Його виникнення, звісно ж, гуцули гарно переповідають у легендах і переказах. Якщо коротко, основна суть така: тижнями йшли проливні дощі і вода почала сповзати вниз. Між гірськими пасмами Попа Івана та Стога зі східної частини гори Руський Діл, між горами Грофа і Погорілець з місця зрушилися тисячі тонн каміння, ґрунту, лісу. Через лічені години на висоті 1024 м над рівнем моря на 5 км бігу потоку Шибений утворили потужну природну гать. Чарівне й загадкове озеро Шибене, утворилось в XVIII ст. Стосовно розмірів самого озера натрапляємо на різні дані, в різні часи, від 6 до 20 га.
Наприкінці ХІХ ст. на озері було зведено штучну гать для сплаву дарабів, тому площа озера збільшилась з 6 до 15 га, що зробило його найбільшим озером в Українських Карпатах. Розміри кляузи були 80 м вгорі та 20 м внизу, що дозволяло збирати 420 тис. кубометрів води, яка при спусканні доправляла дараби до Верховини (Жаб’є) за 4 години. Діяла ця гать-кляуза до 60-х років XX століття.
Як могло зникнути таке велике озеро важко сказати, відомо, що більшість води витекло через прорив гаті, проте коли саме - невідомо. Прорив кляузи могла спровокувати повінь, а велика повінь як відомо була в цих краях 1969 та 2008 роках. В путівнику Сітницького у 1993 році озеро ще згадується, тому можна припустити, що велика повінь 2008 року знищила дамбу, а з нею і можливість відновлення озера природним способом.
Ось озеро на мапі XIX ст.
Ось тут позначено, де шукати місце озера зараз.
А тепер ще декілька слів про те, що ще змінилось з часів, описаних в оповіданні.
Відсутність озера, трансформація села Буркут - це те, що очевидно. Ще, звичайно, на цій ділянці побільшало маркованих маршрутів, з’явилась обсерваторія “Білий Слон” на горі Піп Іван, прикордонні стовпчики наразі виконують швидше роль туристичних маркерів, а туристів на стежках стало значно більше.
Чи варто планувати мандрівку таким маршрутом?
Звичайно, Чорногірський хребет - це не найбезлюдніше місце, особливо влітку, проте тут багато унікальних місць, наприклад, озеро Бребенескул, гора Шпиці зі схилами, оперезаними скельними виступами, бліндажі на горі Менчул, та й, зрештою, увесь хребет в будь-яку пору року тішить своїми краєвидами. Можливо, варто б оминути підйом на Говерлу, особливо влітку, якщо мандрівників дуже багато, або ж якщо ви там вже були, спробуйте скористатися траверсною стежкою, це дозволить трохи розвантажити саму вершину і побачити гору з іншого боку.Завершити цей маршрут можна по-різному: наприклад, одразу з Говерли спуститися в Заросляк, Козьмещик чи в с. Луги, або ж продовжити маршрут Чорногорою, привітавшись із Петросом і вже можна буде спуститись в с. Лазещина чи Ясіня. Одним словом, ходіть, досліджуйте і відкривайте для себе частинки України не тільки сьогодні, а й в минулому.
Скельні виступи на схилах г. Шпиці
Озеро Бребенескул
Нижче подаємо текст самого оповідання:
Посилання на книгу знайдете тут
БУРКУТ
Коли, бувало, ще дома я починав розповідати свої мандрівницькі пригоди, зараз перебивала мeнi сестра:
- Знаємо, знаємо, ти напевно зараз скажеш: „Як ми були в Буркуті...” Ой, набридло вже, перестань!
I я засоромлений замовкав. А між нашими хлопцями, як тільки, було, почну про Буркут, зараз перебивав Мортик:
- Почекайте, хлопці, я вaм розкажу, як я возив до Буркута свою тітку!
I я також замовкав, бо я — пішки, а він — возом та ще й із тіткою, тож, без сумніву, першість була за ним... Тenep сестра далеко в Канаді, а Мортик у Чикаґо певно пішов на нічну зміну до „шапи”. Ніхто не перебиватиме, спробую...
Густими хмарами закуталися зелені ґруні oбaбiч Черемоша. Від Чорногори подував холодний вітер, дрібною мжичкою сік наші обличчя, руки й коліна. Cipo, холодно, мокро...
П'ятеро нас, „Плаївців”, iшлo з Явірника вгору Черемошем. Пoпepeдy — чічероне-всезнайко Старий Цик, за ним стрункий Орися, пoтiм я, за мною Дуко, а наприкінці Крокодиль. Ішли мовчки, тільки ритмічно дзеленькали при поясах похідні пляшки, i кумедно квакали Крокодилеві ходаки.
Мета нашої мандрівки - перлина Гyцульщини, Буркут. Менше-більше уявляли ми собі, що то 6уде. Ми ж ішли на мандрівку приготовані, простудіювали перед вимаршем "Гуцульщину" Шухевича, "Пшеводнік по Ґаліції” Орловіча. Крім того, бодай ще раз стільки, скільки ми прочитали, додав нам "з голови" Старий Цик. Він yce знав, а як i не знав, то, вибачайте, збрехав, aлe на всі питания мав готову відповідь. А правда з небилицями сплелися в нього в таку гармонійну цілість, що гoдi було йому не вірити. Він же провідник!
Отож, ідемо до Буркута, того природного сифона "содової води", того невикористаного чародійного живця. Уci були цікаві, який його смaк. Старий Цик говорив, що після буркутської води дуже хочеться їсти, а це ще більше загострювало цікавість. Поволі розійшлися хмари, а липневе сонце лагідним промінням почало розгрівати наші одубілі тіла. Стало веселіше. Перед нами рівна дopoгa, o6a6iч густі ліси, праворуч дико шумить Чepeмoш. Нам назустріч надійшов гуцул з коником, обвішаним бербеницями.
- Слава Йсу!..
- На віки слава!
- Єк днували, молодєки?
- Миром, єк ви!
Струнка постать i жвавий коник зникли за деревами.
- Хлопці, малина! — крикнув Крокодиль.
Справді, малина — та ще й яка! Такої розкішної ми зроду не бачили. I ми почали вгощатися: повними жменями сипали в рот великі соковиті ягоди, не могли вдосталь намилуватися ніжним смаком i пахощами. Всезнайко Цик почав був щось там пояснювати, чому саме над Черемошем така буйна малина, але якось тим разом йому "не йшло". Уci були зайняті збиранням ягід i напиханням пельки, тож на його "наукові теорії" не зважали. Нарешті Цик скомандував "у дорогу", i ми paді-нe-paдi пішли далі.
Глип, ліворуч недалеко дороги слезить невеличке джерельце, а його вода протікає невеличким потічком по червоних камінчиках. Невже тут? Ми трохи розчаровані. Але Цик глянув на мапу й авторитетно заявив, що це не Буркут, а "Буркутец". До Буркута ще з два кілометри.
I справді, незабаром долина Черемоша поширилася в зелену „кітловину”'. Здалека видно кілька опустілих павільйонів передвоєнного лікувального закладу. Звертаємо вліво і попри військовий цвинтар заходимо в лісок... Є!
У тіні смерек, посередині зеленого травника, б'є ключ кришталево-чистої води , що утворює потічок із таким самим червоним камінням, як у Буркутці. Поруч лежать останки поламаної альтани, що колись прикривала джерело.
Ми здійняли наплечники. Дуко відразу почав заготовляти всякий посуд — їдунку, похідну пляшку, кубок, щоб запастися відповідною кiлькіcтю води і більше не рухатися. Тим часом Старий Цик урочисто випив першу порцію.
- Хлопці, хочессі їсти, як по хоробі! — гукнув.
Ми кинулися до джерела. Що то за вода! На смак, немов "содова", з додатком гей би сірки, льодово- холодна, розкішна! Миттю порозв'язували наплечники. На перекуску призначили найбільші наші присмаки: копчену солонину з сухарями, моченими в буркутській воді. I знову "буркут ... буркут”! По кожнім кубку Цик переконував нас, що ми ще голодніші, а ми уминали, аж за вухами тріщало.
- Гов, стійте! "Не бере" вже солонина!
- Давайте цукор! — каже Крокодиль.
Це щось нове. I пішли:
Сухарі з цукром, "буркут" з цукром...
- Давайте цитриновий квас! — порадив Дуко.
I пішли:
Сухарі з цукром, "буркут" з квасом, "буркут" з квасом і цукром...
Ставало важко дихати. Уже не помагала Цикова принука — ми перестали їсти й пити.
Тeпep уся увага Буркутові. Яка краса, зелені ліси, лагідні гори, шум Черемоша в долині i — пустка! Війною знищені будинки купелевого закладу, велика віддаль від залізниці, відсутність вигідного доїзду — ось причини, чому Буркут марно виливає свої цілющі води до Черемоша, i тільки часом якийсь жидок з Кут a6o Косова наповнить кількасот пляшок, щоб там, на долах, за „солоні” гроші продати "холерникам"...
Оглянувши все, ми почали пакуватися, вже й наплечники покпали на плечі, аж тут... Що це, українська пісня? Жіночі голоси? Із-за смерек з бадьорою піснею висипався гурт дівчат у міській одежі. Поміж ними старший бородатий добродій, обвантажений величезним наплечником.
- Дивіться, українські пластуни!
Дівчата миттю оточили нас, а ми тільки збентежено салютували до капелюхів.
- Хто, звідки, куди Бог провадить? — немов з мішка посипалися питания.
Ми трохи очуняли. Старий Цах пoчaв своїм архистоїчним cтилем щось тим вияснювати, йому помагав Крокодиль. Красунь Орися тільки усміхався, а ми з Дуком стояли „ні в цих, нi в тих”. Ми ж бо запримітили, що ці лicoвi мавки були — не во гнів жіноцтву кажучи — таки старші від нас, а це ще збільшило нашу несміливість. Тим чаcoм Цик пробував уже прощатися, мовляв, „то єст трудно, aлe нам вже чєс іти”.
- Та куди ж ви, панове? — зойкнула одна мавка.
- На Шибене!
- А „буркут” пили?
- Oгoгo! Пили, ще й як!
- А з малиновим соком пили?
- Це щocь нове!.. 3 малиновим coкoм, наспpaвдi, ні!
- Ну, то почекайте, ми вас зараз почастуємо. Старший добродій здійняв свій величезний наплечник i добув з нього пляшку. У Дуковій їдунці зашипів "буркут", набираючи приємно-червоного кольору. Ми по чepзi покуштували. Чудово!
- А бачите! „Буркут” із соком з буркутських малин. А малини їли?.
- О, так!
- Але соку не пили...
- Тепер п’ємо!
Почалася нова гостина. Старший добродій добував із свого бездонного наплечника, мoв із казкового poгa багатства, клунок за клунком: Сухарихи, Бублихи, Коржики, Свіжий xліб, Масло, Бриндзя, Яблука...
А на це все лився „буркут” з малиновим соком...
У хлопців розв'язалися язики. Крокодиль плів неймовірні peчi про нaшi туристичні подвиги. Старий Цик цідив різні побрехеньки, а красунь Орися не на жарти почав стригти очима. Тільки ми з Дуком скромно мовчали. На лихо, одна, мабуть, найенергійніша, вибрала собі мене зa жертву розмови.
- Як вам подобається Гуцульщина?
Мене обсипало жаром ... Але я, xoч червоний, мoв рак у горщику, опанував себе. Ану, думаю, попробую і собі прикидатись великим туристом.
- Ґоргани кращі! — кажу.
- Що? Ці дикі неприступні Ґоргани кращі? А ви бупи на гуцульських полонинах? Бачили Чорногору?
- Вибираємося туди...
- Ну, то й побачите. I Ґоргани гарні, не пepeчу, але Чорногора...
- "Верховино, світку ти нaш", затягнув дзвінкий сопрано, решта підхопила, навіть ми почали помагати. Цих знову зробив спробу попрощатися.
- А ви куди? — питають дівчата.
- На Шибене озеро.
- А пoтім?
- Піп-Іван — Шпиці — Говерля...
- 3aждіть, панове, завтра pyшaємo з ваии! Крокодиль без надуми дав від імени нас ycix згоду.
Я бачив, що й Орися не має нічого проти тієї спільної мандрівки, зате ж Дуко поблід, мoв полотно.
- Гурра! — переможно закричали дівчата.
Уci ми глян ули на Цика. А той преспокійно сказав: — Нє!
- Бо... 6o... то єст трудно, але ми ci спішимо!
- Та ж тільки один день почекайте, поки ми co6i приготуємо xapчі. А сьогодні в нас на вечерю смажені гриби — заходьте, панове!
Старший добродій також помагав нас умовляти. Він, мабуть, бачив, що ми можемо прекрасно замінити його в poлі міхоноші. (Щоб свого не забути — опісля на полонинах ми чули від зустрічних гуцулів про цю безстрашну громадку чорногірських мавок з бородаєм-чyгaйcтpoм - міxoнoшeю. Щороку гасали гуцульськими плаями вони, браві вчительки з Косівщини).
Цик уперся, мов цап. Його завжди таке спокійне обличчя почало викривлюватися в дивну гримасу, він почав говорити незвичайно швидко, переступаючи при тому з ноги на ногу. За хвилину подібне явище помітив я в Орисі, нарештi навіть мовчазливий Дуко відізвався. Уcl дуже перепрошували, всі дякували, всім було „дуже приємно” — але всі були проти спільної мандрівки i всі навипередки прощалися. Нарешті скапітулював навіть Крокодиль i дівчата з жалем відпустили нас. Ми ж якомога швидко попрощались, обернулись i рушили майже бігом...
- Не туди, не туди! — кликали за нами дівчата. Але Цик не зважав на ніякі дружні поради, тільки з yciєï сили пер до найближчого гущавника. При тому ставив надиво дрібні кpoчки i стискав докупи ноги. Так само поводились й інші. Що воно таке? Уроки — чapи?
Та ось i я зpoзyмiв — у мoємy животі бypeю-гpoмoм залютував "буркут"!
Домчались до найближчих кущів і ... Цик навіть наплечника не здійняв... I пішло все наше сьогоднішнє "меню":
Малина, Чистий „Буркут”, Cyxapi з солониною, Чистий „Буркут”, Cyxapi, мoчeнi в „буркуті", з солониною, Чистий "бурку"”, Cyxapi з цукром, "Буркут” з цукром i "буркут" з цитриновии квасом та цукром...
А далі: "Буркут" з малиновим coкoм, Бублики, Медянички, „Буркут” з малиновии coкoм, Свіжий хліб, мacлo, бриндзя, яйця, „Буркут” з малиновим соком...
Б-У-Р-К-У-Т!
Ох, i лютував же той "буркут" ! Здавалося, що торішню паску вижене...
Мовчки попленталися ми на Шибене озеро. Аж за якої півгодини обізвався Орися: Знасте, я аж тепер вірю, що "буркут" розбуджує апетит. У мене шлунок чомусь такий порожній...
